Вторник, 21.11.2017, 14:13
Приветствую Вас, Гость
Главная » Вірші про розлуку

Вірші про розлуку

Шукай,  шукай,  шукай,  її,
Ту,  ради  кого  би  змінився..
А  очі..  сірі..  голубі..?
Ну  що  ж  ти  знову..  чом  знітився?

А  як  знайдеш  то  бережи..
Та  так  щоб  руки  в  вас  німіли..
Ну  що  мовчиш  кажи..  кажи..
А  я..  могла  б..  я  все  б  змінила..

Ні  не  вернула,  не  забула..
І  навіть  я  б  не  берегла..
А  просто,  знаєш,  повернулась..
І  не  знайомлячись  пішла..

Не знаю я чому він не зі мною.
Не обійме вже більше сильною рукою,
Не поцілує ніжно в місячну весняну ніч.
І не зустрінемся ми більше віч-на-віч.

Він говорив колись:"Нікому не віддам,
Ніколи я нашу любов не продам."
Та вийшло так,що зрадив він святе,
І важко вірить вже у почуття оте.

А в пам"яті лише любов остання,
Та марно все,бо я ще вірю у кохання.
Але у те якого вже немає,
І з кожним днем воно все більш зникає...

Я знов стою на цвинтарі кохання, 
І вкотре говорю собі,що це востаннє.
Лиш пам"ятник стоїть у повній самті.
Сьогодні поховала я всі почуття оті..

Душі своєї попіл розвіяла,
А разом з ним і те про що мріяла.
Нехай летить він десь за океан,
І хоч когось хай вбереже від вічних ран.

Хай хоч когось навчить так не кохати,
Й серця невинні так не розбивати.
На серці шрами довго будуть ще боліти,
Та я вже сильна і навчилася з цим жити...

Jenny
Що ти накоїв?!
Серце моє розбив,
Розіп'яв самотню душу,
Клятву об асфальт розбив!
Що ти накоїв?!
Вірність свою загубив,
Поховав мої надії,
Біль в пустелі загубив!
Що ти накоїв?!
Сльози кров"ю розвів,
Втому в життя влив,
Й всі мости розвів!
Що ти накоїв?!
Смерть в уста поцілував,
Спопеливши наші мрії,
Й оду зраді заспівав!
Що ж ти накоїв?!? 
Сльози під дощем...
Я шукаю порятунку...
Не сховатись під плащем... 
Від твого дарунку!
Телефон закину в сумку...
Відключу свідомість ...
Біль у подарунку-
Віддаю тобі...
Спазм у грудях,
Тихий стогін,
Втрата болю,
Спокій в венах,
Кров пульсує,
Зігріває тіло,
Час безмежний,
Душ під небом,
Сяйво зір у вічі,
Темрява в думках...
Сльози , Сльози -вдих-
Сльози знову під дощем...
Асфальт холодний як завжди
Хоча раніше я не відчувала
І кров бурлила у мені
І тут раптово перестала.
І я відчула вперше
Яке це дивне відчуття
Коли ти все ще мрієш,
А при смерті душа.
Я вся стікаю кров’ю
І кровоточать всі мої рани
А я ще плачу
Сльози вже течуть
Хоча такі холодні…
А нерви всі зникли
А нервів вже нема
А є лиш тільки почуття…
Cиджу я пишу вірш
Та ти його не почуєш
Не зможеш прочитати ці слова.
А я піду,
Піду назавжди
І бачити мене вже ти не будеш
Здається все так просто
Та речі всі пусті
І сонце вже не світить так яскраво.
А хочеться покинути
Покинути це все,
Щоб ніщо тут не тримало,
Щоб ніхто не сумував,
Щоб квіти не приносили мені.
І ось я є,
І в ту ж хвилину вже нема…
Я чую твої крики,
Я бачу твої сльози,
Я відчуваю все
Та повернутись вже не можу
Колись давно
Ми ще боролись
А зараз дим, пустий туман
Ти клявся так як ще ніколи,
Як ще ніколи ти не відчував.

А ще колись палили свічку
Та зараз там вже просто віск.
Ми мали час піти додому
На все забити і піти.

Не мали ми причин для смерті
А зараз ми не хочем жити
Ми боїмося ще летіти
Далі не може бути
Одна мить і все заглинулось,
З пекла страждань вернулось.
Світ тобі не стане солодший,
А я не стану на рік молодший.
Для щастя коваль зробив підкову,
А я не хочу закохуватися знову.
Кожен з нас повинен збагнути,
Що далі нічого не може бути.

Та шрамів вже і не залишилося,
Інші від чекань не вморилися,
«Твоєї то не було ніякої вини»
Так сказали б кохання сини.
Мої ж почуття від тебе втікають,
А твої брехливі слова наздоганяють.
Я тебе вже не хочу бачити і чути,
Бо просто далі нічого не може бути.

За одну чарівність та красу,
Я, звісно ж, тебе не люблю
Бо ти не варта жодної хвилини,
Все втопилось з твоєї провини,
«Страждай, страждай, страждай»,
Твої слова , хай будуть, нехай.
Ти повинна з примусу мене забути,
Бо далі вже нічого не може бути.
Темно і пусто, самотність лякає
Страх зачаївся в північній стіні
Дзвін кришталевий у серці стихає
Та я все ж ще чую відлуння сумні
Довге життя, прожите даремно
Не варте хвилини, секунди з тобою
Сниться що ми знову разом ідемо
А наяву радість стала журбою
В дзеркалі ворог мій причаївся
Сльози його такі ж як мої
Так як і я прямо в очі дивився
Бачив в них муки страшенні свої
Бачив червоний поріз на шиї
І те як тьмяніло в дзеркальних очах
Бачив як вмерла остання надія
Бачив останній сміх на вустах...
Ворог помер разом зі мною
Вбив у собі я пекельне зло
В дзеркалі він залитий кров”ю
Зникли ми так, наче нас не було..