Воскресенье, 18.11.2018, 04:12
Приветствую Вас, Гость
Главная » Вірші про кохання

Вірші про кохання

« 1 2 3 4 ... 171 172 »
Далекий проблиск проміння у хмарах
В червоному сяйві кривавих небес
Навіть зірки розбились по парах
Лише я один – чекаю тебе
А ти вже летиш, до несправжньої мрії
До цілі, яка є лише твоїм сном
Не бачиш ти того вогню, що жаріє
Твій освічує шлях, в кінці його – дно...
Безодня навколо мучить свідомість
Палає вогонь, він вже ближче тепер
Як приємно відчути в собі невагомість
Та погано що він усі спогади стер. 
Я благав щоб бажання мої не спалило
Те багаття на дні, що чекає тебе
Та не той я, кому у житті пощастило
Мене палить сяйво кривавих небес
Просто вверх подивись, я стою на краю
І твій бачу політ, хоча ні, це падіння
Я твій образ уже ледь-ледь впізнаю
Він сховався внизу , з тобою і з тінню
Дно зустріло тебе блиском вогню
Одинокістю , холодом, злістю пітьми
Я думки про смерть від себе гоню
Але мить, і знизу не ти, а ми....
А я тебе люблю
Почуй мій голос
Прийди до мене як завжди.
Без жестів та без слів
Розкажи усе, що на душі.
Не покидай мене ніколи
Ти біль мені цей не принось.
Не покидай
Бо ж я люблю
Я ще люблю тебе,
Почуй мій голос в тишині.
А я у чотирьох стінах
Вони такі безбарвні
Такі прості, як моя ця душа...
Яка так крається без тебе
І сильно плаче так болю.

І світло ти для мене засвіти
А я все полечу на нього швидше
І там я свої крила обпалю
І повернуся у реальність
Жорстоку та страшну.
Та я не хочу чути твоїх слів
Бо ж це- брехня,
Це все не правда.
А я все хочу жити
Та хоч без тебе, але жити...
І ті троянди,
Що колись ми садили в саду
Перецвіли і впали...
І перецвіли всі наші прчуття
І впали всі додолу сльози.
Ти не рахуй їх, а пробач
Пробач ти, і забудь;
Усі момент, що трапились із нами.
Любов забудь
І відпусти назавжди.
Кохав тебе я до нестями 
Аж серце рвалося з грудей. 
Блукав похмурими ночами 
У пошуках твоїх очей. 

Я так хотів сказать тобі 
Що ти для мене все на світі. 
Що сонце світить лиш для тебе, 
А навесні розквітнуть квіти. 

Хотів сказати як кохаю 
Я твої губи,руки,сміх. 
І як без тебе я страждаю, 
Проте наважитись не зміг. 

Егоїстично думав я про себе, 
А що як скажеш ти мені 
Своє болюче і нестерпне 
Таке холодне,сіре"НІ". 

А серце моє?Що з ним буде? 
Воно ж тріпочеться,горить. 
О Боже, милий і жорстокий, 
Навіщо ти навчив мене любить?
Хто ти, Любове? Що ти, Любове?
Спалах чуття? Чи дарунок таланту?
Тіла жага чи божественне слово?
Попіл чи полум’я? Фенікс чи фантом?
Що ти, Любове? Падіння в безодню?
Чи ейфоричний хвилюючий трунок?
Хижої пристрасті паща голодна
Чи розцяцьковані квітами труни?
Котиться вир, і нема йому впину,
В ньому зливаються атоми, люди —
Драми, гротески, комедії, кпини:
Є, і було, і триває, і буде!
Грізна любов, найніжніше кохання,
Шепіт несміливий, слово шалене —
Все поспіша на олтар сподівання —
В пащу неситу, в пащу вогненну.
Де розуміння? Де ти, критерій?
Логіка мовчки навколішки стала.
Істини мати. Вершина містерій.
Ясна і темна. Мінлива і стала.
Гинуть світи. І спалахують зорі
В нових галактик вселенському громі,
Кроноси юні в інших просторах
Інші будують Любові хороми.
Хай у безмежжя пливуть одиноко
Скелі, мов свідки космічної драми.
Єви в едемах ідуть ясноокі
І обнімають коханих Адамів.
Будуть і яблука, будуть і змії,
Будуть єгови, будуть падіння,
Каїна заздрість, Авеля мрії
Чорні і світлі пустять пагіння.
Крізь революції, царства, поеми
Підуть потомки Адама до неба,
Щоб написати нові проеми
І в епілозі розгадувать ребус —
Ребус кохання… Що ж ти, Любове?
Іскра прадавнього змія Аканти?
Темна мара чи божественне слово?
Попіл чи полум’я? Фенікс чи фантом?
Переді мною чистий листок...
Я взяв ручку і почав писати
...хочу з цього вірша
нову сторінку в житті розпочати.

Пишу про одну людину...
Яка моє серце зуміла забрати
Так... Так! Пишу про дівчину
Що заставила мене покохати...

Сталося все зовсім несподівано
Чи так мало статися?...
До цього любив одну...
І за кілька днів встиг в іншу закохатися...

Нове почуття, сильніше за те,
Що було перед ним...
тамте кохання було несправжнім
Не щирим... не живим...

Було все так:
Надворі січень, за вікном
мете хурделиця...
а я сидів собі ВКонтактах, за компом.

Переглядаю друзів сторінки...
І на неї потрапляю...
Не довго думаючи
Її до друзів долучаю.

Ми стали з нею переписуватись...
Писали довжелезні повідомлення...
А я й не помітив, що це стало
Кохання мого зародженням.

Ми неодноразово бачились до того
Вона гарна... але я на те не зважав...
І тільки через те, що сховане спочатку
Через її душу, я покохав!

Тому то й, напевно, кохання сильне моє,
Що хочу бути з нею кожну хвилину
Їй ніколи не зраджу...
І її ніколи не покину...

А ось і лютий, чотирнадцяте число
Я йду по вулиці з подарунком і квітами в руці...
Іду я до неї...
З усмішкою на лиці...

Витягнув телефон, подзвонив...
Вона, якраз з подружкою ішла
Побачив, підійшов та привітав
"З днем св. Валентина!" (кохана моя...)

Ті останн ... Читать дальше »
Та невпинна ніжна пристрасть,
Нас обох заполонила.
Ми щасливі,нам чудово,
Я кохаю Тебе мила.

Все це було,все минуло,
Не вернуть цього назад.
Все хороше-швидкоплинне,
Я і сам цьому не рад.

Вітер в полі буйний віє,
Хвилі трав вперед жене.
Ти мене забула мила,
Хоч не заслужив я це.

Іншого Ти покохала,
Вибрала його сама.
Та життя покаже далі,
Чи була Ти тут права.

Він Тебе не покохає,
Так,як я Тебе кохав.
Я ж страждаю,мучусь,каюсь,
Що йому Тебе віддав.

Так життя жорстоке часом,
Повне болю і розлук.
Але все ж, потрібно жити,
Хватить з нас усіх цих мук!

Ти прийдеш вві сні до мене,
усміхнешся,підморгнеш.
Вмить пропадуть всі невзгоди,
Я ж кохаю лиш Тебе!

Ти чарівна,добра,мила,
ще багато всього є.
Та навіщо в снах приходиш?
Тільки в снах це все моє!!!

Знову буйний вітер віє,
Хмари чорнії жене.
Ти вернися, прошу мила,
Покохай же знов мене!
Моє серце зараз сумує, дуже боляче зараз мені...
Мої друзі забули про мене, моє серце палає в вогні!!!
Життя моє не має вже сенсу, ані друзів, ні кохання нема,
Полюбила я два роки тому, одне миле й чарівне дитя.
Та змінилось воно дуже швидко, стало дивне, нещире таке,
Та кохання моє не згасає, не зважає навіть на це!!!
Його ім*я таке українське, його погляд ніжний такий,
Його очі блакитні-блакитні,в моїм серці залишиться він назавжди...
І знову я мрію про нього, про зустріч якусь випадкову...
Та це на жаль неможливо, бо серце його не бажає такого ж
Ти дивишся кіно про любов
І дивлячись плачеш знов.
Подушка вже вся мокра від сліз
Та плакати годі, з дивану злізь.
Вийди надвір, подивись догори,
Промов лагідно: «Сонечко гори».
І сонце подарить тобі світ,
Проміння яскравого цвіт.
І забере до себе на небеса,
Де райдуги невичерпна краса
Сяє тисячами кольорів
Промінець їх в одному звів.
Цей колір яскравий, чудовий
Момент кохання швидкий
Від тебе залежить
Кому він належить
І сліз радості воно простить
А горя не стерпить ні мить.
Ангели не вміють кохати,
Ангели не вміють бажати,
Ангели не вміють прощати,
Ангели вміють літати.
І цей прекрасний політ
Сповільнює часу літ,
Зводить з розуму нас
Перестаємо лікувати час.
А дарма, вони підступні
В них почуття людські відсутні!
Вистрілять в груди стрілою
Сповнимося неземною любов’ю,
Шукатимемо шлях до коханих
Йтимемо шляхом схожі на п‘яних.
І прірва для нас не перешкода
Ми сміливо рушимо, шкода
Наш розум не зможе здолати,
З серцем не матиме розплати.
І каменем у низ политим,
І полинемо з почуттям неземним.
А я сумую за Тобою,
як соловейко за весною.
Та все ж моя журба розтане,
як сніг,
у день погожий і весняний!

Я закохаюсь в Тебе знов.
Оце ж ВОНА прийшла-ЛЮБОВ.

Любов,любов,та годі слів!
Любить потрібно щиро й безкорисно.
Не так,як хтось-кричить на цілий світ.
Але в душі-порожньо і нечисто.

Тобі хотів би також побажать:
люби,як хочеш щоб Тебе любили.
Серця поєднують ці почуття
І жити надають нам сили!

Кохай відверто,щиро і велично,
якщо коханий заслуговує на це.
Хоч часто важко нам судить правдиво,
Любов затьмарює усе.

Кохай,кохай і будь коханою,
неси крізь бурі почуття.
Комусь також будеш жаданою,
Любов не має вороття.

Любов і ненависть-так було вічно,
одну від одної їх відділяє крок.
Щасливі ті,хто протягом життя,
Женуть його з своїх думок!

Хай зникнуть між нами невзгоди,
Крізь час пронесім почуття.
На дрібниці закриємо очі,
Не таке вже і довге життя.

Пробач мені мої образи,
пробачу й я Тобі твої.
І все ж скажу Тобі я щиро,
Кохаю лиш Тебе, повір!!!