Були б ми разом чи окремо,
Аби гули у серці почуття,
Аби ми знали куди йдемо,
І що чекає нас святе життя.
Були б ми разом чи окремо,
Аби почула ти моє прохання,
Бо разом, певне, вже не будемо...
Аби відчула ти моє кохання!
Були б ми разом чи окремо,
Тільки б минули всі твої печалі,
Аби злетіли понад хмарами
Посмішки-веселки твої коралі.
Були б ми разом чи окремо,
Аби був знак понад усіх небес,
Гуляли б всі думки над нами
Малювали б долі бойовий окрас.
Були б ми разом чи окремо,
Аби в росі блищав твій милий усміх,
Лунав твій голос над горами,
Бо в усім буває долі відмах.
Були б ми разом чи окремо,
Аби у Бога попросити долі,
Що так закохує прям вірно,
Дарує щастя й очі такі милі.  |
А серце рветься туди де він
Зігріє подихом своїм.
Де кращі зорі, і ясні світанки,
І ночі з ним проведені до ранку.
А тіло рветься у його обійми.
Які страшні й потрібні ці любовні війни.
Душа в вогні,вся полум"ям палає,
А я одна,лише його чекаю.
Він,як промінчик в темному вікні,
Без ньго хмурі й непогожі дні.
Без ньго світ не милий,чорний,як мряка.
А я чекаю лиш його дзвінка.
він не подзвонить,я це добре знаю,
Та хай хоч зрозуміє,що кохаю.
І,мабуть марні всі мої надії,
А я так хочу,щоб здійснились мої мрії.
Лиш раз почути з уст його:"Кохаю..."
І від думок оцих я вже літаю.
Я почекаю скільки ще потрібно,
Бо відчуваю,що його душа - це рідна... |
Коли ми йшли удвох з тобою
Вузькою стежкою по полю,
Я гладив золоте колосся,
Як гладить милому волосся
Щаслива, ніжна наречена...
А ти ішла поперед мене,
Моя струнка, солодка згубо,—
І я помітив, як ти грубо
Топтала колоски пшениці,
Що нахилились до землиці.
Немов траву безплідну, дику
Топтала і не чула крику
Тих колосочків. Без оглядки
Ти йшла собі, а в мене — згадки
Про те, як на чужому полі
Збирав я нишком колосочки
В поділ дитячої сорочки.
О, я хотів тобі сказати,
Що те колоссячко вусате —
То невсипущий труд мозільний,
То молодим калач весільний,
То для дітей пахуча булка,
То хліб, що матінка-гуцулка
З долівки вчила піднімати,
Як батька в руку, цілувати;
Та я змовчав. Я йшов покірно,
Бо я любив тебе надмірно,
Але мені тоді здалося,
Що то не золоте колосся,
Що то любов мою безмежну
Стоптали так необережно.
Дмитро Павличко |
Я не хочу жити так,
Я не хочу відчувати,
Всю цю біль лиш на словах,
І можливість цю кохати.
Що болить не знаю я,
Відчуваю лиш самотність,
Хай ця біль пропаде враз,
Із можливістю кохати.
Хай цей птах, що є в душі,
Полетить неначе сокіл,
І ззілється він умить,
З моїм серцем одиноким.
Жалко, що літати,
Ми не вміємо як птахи,
Мати крила, бути вільним,
Прагне кожен в цьому світі.
Я не мрію бути там,
Де утопія кохання,
Бо бажаю бути там,
Де мелодія бажання...
Озирнись, подивись на небеса,
Хмари схожі на мій погляд,
Ти побачиш його скоро. |
Я сміло іду до своєї мети,
Поруч з нею блукають вампіри,
Різна нечисть шукає поживи.
Для чого я вихід шукаю,
З безодні людської,
Для того, щоб жити.., любити?
Моє серце на друзки розб'ється,
Коли зрадиш мене, моє серце,
Лиш залишиться місце пусте.
Чому все так склалось в житті,
Чому як бути не знаю мені?
Всі дії пішли нанівець.
Надіюсь, що ми після смерті,
Побачимось в гарячому пеклі,
Судилось нам бути разом... |
Якщо задуматися-
Що таке кохання?
Це поцілунки,
Подарунки і зізнання.
Це трепет серця,
Ніжність уст людини
Яка до тебе рветься-
Так ніби в світі ти єдина.
Кохання це і вірність,
Повага й розуміння
Це інколи наївність
І часто так терпіння.
У цьому слові дивному
Таємний зміст таїться...
З нас кожен цього слова
В душі завжди боїться.
Бо ж слово це і гарне,
І суть у нього мила,
Та не одна людина
Від нього не щаслива.
Кохання це не тільки
Цілунки і зізнання,
Кохання це і ревність,
Розлука і ридання.
Хто раз хоч знав кохання,
А потім його втратив
Той знає біль страждання,
Коли тебе хтось зрадив...
Ви ці рядки читаєте
І кожен з вас задумався,
До чого вона хилить?
А може хтось додумався
Можливо це банально
Було усе написано,
Кохання все ж реально
У цім вірші описано.
Хоча кохання,часто,
Це муки і зітхання,
Але без нього,просто,
Не було б існування.
Якби плюсів і мінусів
Не було у коханні,
ТО жити було б нудно нам
У вічному незнанні! |
Падай вниз,
В обійми світу,
Поринай у глибину,
В пошуках її душі.
Добивайся успіху старанно,
Без вагань біжи ти на вогні,
Ризик відгуку кохання
Ти шукай у темряві весни.
Зорі щиро усміхають,
Шлях тобі вони шукають!
Чари вбили всі вагання...
Поцілунок втоми на останнє
Й поринаєш стрімко в сни.... |
Все рівно слова,
Одна лиш образа.
Звук твій , тільки фраза-
Німа омана...
Всі закриті двері-
Відчиняєш дотиком руки.
А її розбите серце
Тільки крапка у коханні.
Всесвіт із її страждання
Повен шрамів та обманів.
Поверни її надії,
Огорни її теплом,
Забери усі страждання,
Світло їй ти поверни! |
Келих гіркого вина -
Уст твоїх насолода.
Кров покрила одна
Всі дівочі страждання.
Навкруги лиш тишина,
І тремтіння від кохання.
Та для всіх не новина.
Подарована образа.
У думках одна лиш фраза:
"Це моя вже скоєна є зрада".
І почуті всі слова-
Ехо , звук лиш , порожнеча...
Друг тепер твій самота
І безмежна важкість.... |
Сльози, змішані з вогнем,
Обпікають ніжно руки.
Сором здійснених надій,
Огортає твої муки.
Біль кохання роздирає,
Розриває душу на куски.
Тихі стогони , страждання
Серце зводять на низи.
Обнімаєш з силою подушку
І ковтаєш присмак гіркоти.
Це шалений плід кохання,
Заборони , тиші , пустоти... |
|
