Були б ми разом чи окремо,
Аби гули у серці почуття,
Аби ми знали куди йдемо,
І що чекає нас святе життя.
Були б ми разом чи окремо,
Аби почула ти моє прохання,
Бо разом, певне, вже не будемо...
Аби відчула ти моє кохання!
Були б ми разом чи окремо,
Тільки б минули всі твої печалі,
Аби злетіли понад хмарами
Посмішки-веселки твої коралі.
Були б ми разом чи окремо,
Аби був знак понад усіх небес,
Гуляли б всі думки над нами
Малювали б долі бойовий окрас.
Були б ми разом чи окремо,
Аби в росі блищав твій милий усміх,
Лунав твій голос над горами,
Бо в усім буває долі відмах.
Були б ми разом чи окремо,
Аби у Бога попросити долі,
Що так закохує прям вірно,
Дарує щастя й очі такі милі.  |
А серце рветься туди де він
Зігріє подихом своїм.
Де кращі зорі, і ясні світанки,
І ночі з ним проведені до ранку.
А тіло рветься у його обійми.
Які страшні й потрібні ці любовні війни.
Душа в вогні,вся полум"ям палає,
А я одна,лише його чекаю.
Він,як промінчик в темному вікні,
Без ньго хмурі й непогожі дні.
Без ньго світ не милий,чорний,як мряка.
А я чекаю лиш його дзвінка.
він не подзвонить,я це добре знаю,
Та хай хоч зрозуміє,що кохаю.
І,мабуть марні всі мої надії,
А я так хочу,щоб здійснились мої мрії.
Лиш раз почути з уст його:"Кохаю..."
І від думок оцих я вже літаю.
Я почекаю скільки ще потрібно,
Бо відчуваю,що його душа - це рідна...  |
Коли ми йшли удвох з тобою
Вузькою стежкою по полю,
Я гладив золоте колосся,
Як гладить милому волосся
Щаслива, ніжна наречена...
А ти ішла поперед мене,
Моя струнка, солодка згубо,—
І я помітив, як ти грубо
Топтала колоски пшениці,
Що нахилились до землиці.
Немов траву безплідну, дику
Топтала і не чула крику
Тих колосочків. Без оглядки
Ти йшла собі, а в мене — згадки
Про те, як на чужому полі
Збирав я нишком колосочки
В поділ дитячої сорочки.
О, я хотів тобі сказати,
Що те колоссячко вусате —
То невсипущий труд мозільний,
То молодим калач весільний,
То для дітей пахуча булка,
То хліб, що матінка-гуцулка
З долівки вчила піднімати,
Як батька в руку, цілувати;
Та я змовчав. Я йшов покірно,
Бо я любив тебе надмірно,
Але мені тоді здалося,
Що то не золоте колосся,
Що то любов мою безмежну
Стоптали так необережно.
Дмитро Павличко  |
Я не хочу жити так,
Я не хочу відчувати,
Всю цю біль лиш на словах,
І можливість цю кохати.
Що болить не знаю я,
Відчуваю лиш самотність,
Хай ця біль пропаде враз,
Із можливістю кохати.
Хай цей птах, що є в душі,
Полетить неначе сокіл,
І ззілється він умить,
З моїм серцем одиноким.
Жалко, що літати,
Ми не вміємо як птахи,
Мати крила, бути вільним,
Прагне кожен в цьому світі.
Я не мрію бути там,
Де утопія кохання,
Бо бажаю бути там,
Де мелодія бажання...
Озирнись, подивись на небеса,
Хмари схожі на мій погляд,
Ти побачиш його скоро.  |
Я сміло іду до своєї мети, Поруч з нею блукають вампіри, Різна нечисть шукає поживи. Для чого я вихід шукаю, З безодні людської, Для того, щоб жити.., любити? Моє серце на друзки розб'ється, Коли зрадиш мене, моє серце, Лиш залишиться місце пусте. Чому все так склалось в житті, Чому як бути не знаю мені? Всі дії пішли нанівець. Надіюсь, що ми після смерті, Побачимось в гарячому пеклі, Судилось нам бути разом... |
Якщо задуматися- Що таке кохання? Це поцілунки, Подарунки і зізнання. Це трепет серця, Ніжність уст людини Яка до тебе рветься- Так ніби в світі ти єдина. Кохання це і вірність, Повага й розуміння Це інколи наївність І часто так терпіння. У цьому слові дивному Таємний зміст таїться... З нас кожен цього слова В душі завжди боїться. Бо ж слово це і гарне, І суть у нього мила, Та не одна людина Від нього не щаслива. Кохання це не тільки Цілунки і зізнання, Кохання це і ревність, Розлука і ридання. Хто раз хоч знав кохання, А потім його втратив Той знає біль страждання, Коли тебе хтось зрадив... Ви ці рядки читаєте І кожен з вас задумався, До чого вона хилить? А може хтось додумався Можливо це банально Було усе написано, Кохання все ж реально У цім вірші описано. Хоча кохання,часто, Це муки і зітхання, Але без нього,просто, Не було б існування. Якби плюсів і мінусів Не було у коханні, ТО жити було б нудно нам У вічному незнанні! |
Падай вниз,
В обійми світу,
Поринай у глибину,
В пошуках її душі.
Добивайся успіху старанно,
Без вагань біжи ти на вогні,
Ризик відгуку кохання
Ти шукай у темряві весни.
Зорі щиро усміхають,
Шлях тобі вони шукають!
Чари вбили всі вагання...
Поцілунок втоми на останнє
Й поринаєш стрімко в сни....  |
Все рівно слова, Одна лиш образа. Звук твій , тільки фраза- Німа омана...
Всі закриті двері- Відчиняєш дотиком руки. А її розбите серце Тільки крапка у коханні.
Всесвіт із її страждання Повен шрамів та обманів.
Поверни її надії, Огорни її теплом, Забери усі страждання, Світло їй ти поверни! |
Келих гіркого вина - Уст твоїх насолода. Кров покрила одна Всі дівочі страждання. Навкруги лиш тишина, І тремтіння від кохання. Та для всіх не новина. Подарована образа. У думках одна лиш фраза: "Це моя вже скоєна є зрада". І почуті всі слова- Ехо , звук лиш , порожнеча... Друг тепер твій самота І безмежна важкість.... |
Сльози, змішані з вогнем, Обпікають ніжно руки. Сором здійснених надій, Огортає твої муки. Біль кохання роздирає, Розриває душу на куски. Тихі стогони , страждання Серце зводять на низи. Обнімаєш з силою подушку І ковтаєш присмак гіркоти. Це шалений плід кохання, Заборони , тиші , пустоти... |
|