Вторник, 20.02.2018, 06:06
Приветствую Вас, Гость
Главная » Вірші сумні

Вірші сумні

« 1 2 3 »

Я ангелом була з тобою.
Без тебе ж стала я рабою.
Мені ти крилоньки зламав,
Ненавистю мене ти обійняв.
Птахом в небо хочу я злетіти,
Щоб всі жалі забудь на світі,
Та стала я рабою почуттів,
Ненависних цих наших берегів.
Берегів мого й твого кохання
Де міст єдиний – це зітхання!!!

Пройшов цей день... Нема,
Кінець життя....
Лише сльоза іще жива,
Останній подих почуття,
Та ні, вже зник.... Його нема...

Чому ж не йду я із життя,
Наступний день, невже вона,
І ця сьоза знов ожива,
А ось труна, та не моя..
Та шо ж це я...... Є каяття....

Я хочу жити... божевілля...
Та ні, неможе бути, я ж сама....
Та ось є ціль,моя мета....
Я народилась знов,я ожила....
Невже любов? І знову божевілля....
Я обдумую всі плюси і мінуси...
Незнаю що робити,
Емоції поглинають мене,

Колись терпіла та вже неможу...
Обертаюсь і йду.
Хочу сказати "Прощай",
Але не можу зробити тобі боляче,
Юний і такий наївний...

Ти намагаєшся виправити ситуацію,
Елементарно перекручую і злюсь...
Без жалю промовляю "допобачення" і
Егоїстично витираю сльозу зі щоки...
Темна кімната, я одна.
Дверей для виходу нема...

Душа не спить, вона страждає
І серце їй допомагає.

Тіло ослаблене. Болить.
Мобілка в стороні лежить...

Сиджу і плачу, захлинаюсь,
І заспокоїтися намагаюсь.

Та не виходить вже, кінець..
Пропала безвісті, і поламався олівець....
Життя проходить день за днем
мені так важко пояснити
чому так скоро йдуть ці дні
чому так легко їх втрачати
чому так важко щось зробити
щоб бодай на мить усе це зупинити
чому так легко їх згадати
а чому так важко все забути
невже щось з пам'яттю моєю сталось
в голові моїй усе перемішалось
і вже ніколи я не зможу знову
відчути те, що між нами відбулось
за мене вже хтось вирішив
й мене не повідомив
навіщо дав мені надію
чому із серця не забрав любов
не хочу я й не хочу знати
мені тепер вже все одно
я хочу лиш усе забути
і вже ніколи не згадати
не хочу більше я терпіти
щодня оті тяжкі страждання
й мовчки у собі душевний біль тримати
бо кохання не варте такого страждання...
Прості слова, і що сказать
Незнаю, я незнаю,
Прості слова казала я тобі
А ти, а ти мвчав не говорив до мене
Хотіла я почуть оці прості слова!
Тепер не хочу я не хочу чуть тебе ні бачить!
Забила я на тебе от і все!
Ти..., ти зрадив мене з іншою!
Навіщо,я петаю це тебе?
Навіщо,плачу я ночами у подушку?
Чекаючи тебе!
А ти...,а ти там з іншою гуляєш.
Даруєш посмішку свою, і пристрасно її кохаєш!
Забувши про мене одну!
Мить.. Одна лиш мить - і забуття...
Стоїш з усмішкою самотня...
Перед тобою більш нема життя...
Навколо темно, а за крок безодня..
Ступаєш крок.. Ще трішки й полетиш...
Але сміливості в тобі не вистачає...
За мить на віки вічні замовчиш...
І знову слово в горлі застрягає...
Ще так багато слів не сказаних тобою,
Ще так багато слів не сказаних тобі...
Є сотні тих причин залишитись живою...
Бо серце і душа іще живі...
Але розчарувавшись у житті й коханні
Ти прагнеш спокою назавжди віднайти...
Зробити крок лишається останній...
У двері смерті тихо увійти....
Хочеш я знайду у собі сили?
Хочеш я забуду геть усе?
Хочеш я почну нову сторінку
Титульну, яка не знає хто ти й де ти є?
Хочеш я не буду думати про тебе?
Хочеш я забуду магію твоїх очей?
Хочеш я ніколи більше не зупиню
Мить, коли сказав ти «Я люблю тебе»?
Хочеш я ніколи більше не згадаю
Твої губи, поцілунки, ласкаві слова?
Хочеш я залишу у споко’ї
Сни, в яких я бачу тільки небеса?
Я змогла б…Я сильна, хоча вже не твоя…
Тільки нащо сонце, посмішки і таке життя?
Скінчився день, так холодно...так темно....
Лиш зорі м'яко світять, та якось всеодно,
У гордій тишині залишившись з собою
Я довго-довго дивлюся в зачинене вікно....
І справді все було, і як я не замітила?
Я відігнала все, тепер хочу вернуть.
Була любов, було усе, та я це все покинула,
Тепер у серці колять осколки кришталю.
Так як тонка струна моя любов порвалася...
Заклеїти її не зможе вже ніхто.
А з часом все мине, любов почнеться заново,
Затихне сум, повториться все знов...
Але скінчиться день так весело, так тепло...
А зорі все світитимуть і буде всеодно...
У гордій тишині, залишившись з собою,
Ти будеш вже її, а я буду його!!!
1-10 11-20 21-26