Не жалкуй за прожитим—
За сумним і веселим:
Якщо сіяв ти жито,
Вклонись нивам зеленим.
Чи згадай, як спотужно
Ти стояв за верстатом.
Ще й тепер сяють стружки
Золотисте й патлате.
Як колиску з дитятком
Колихав ти ночами —
Свою вдачу в життя те
Марив вкласти з роками.
А як першу зарплату
Син віддав рідній неньці —
Світлом сповнилась хата
Й затепліло у серці,
Згодом поруч стояли
У строю новобранців...
Сина — куля здолала.
Ти ж з походу — до праці.
Ти за себе й за сина
Незабутніми днями
Сіяв жито дорідне
І гордивсь врожаями.
Те нестерпне в прожитім,
Хто це виніс .— ті знають,
Коли першими діти
Від батьків помирають. |
Ти плачеш тихо у кутку і просиш Бога,
Щоб не верталася сюди моя дорога.
І, мокра оченят блакить Надійки –доні…
Сьогодні радість і любов тут в забороні.
Ще вчора ми були сім’я… Я – оступився.
Помстилась ти… Не раз, не два…І я завівся.
Гіркої зради чорний крук розправив крила,
Замлілі вмерхли почуття. А знов… не сила.
Війна безглузда із образ, була невпинна.
Слова скінчились – розійшлись… Та в чому ж винна,
Донька, що дивиться на нас і тягне руки?
Нащо кровиночці малій сирітські муки?!
Як, в оченята голубі, тепер дивитись?!?!
Не можу! Краще вже мені у них втопитись. |
Чому за склом свої сховала очі невпевненість у них чі може зрада,
Бо зазвичай у цій годині ночі
Від сонця не потрібні барикади?
Чи сльози в них, солоні ці потоки,
Гіркі струмки сплюндрованих ілюзій,
Або сердечних ран прозорі соки
Від блискавок- ножів нещирих друзів?
Невпевненість розвіє поцілунок,
І сліз потік лиш з серця біль змиває ...
Та зрад якщо відкрила ти рахунок то серце скло від муки не сховає.
Кохання тільки ревнощі зурочать-
Чому ж за склом свої сховала очі? |
Я жити не хочу,
Я хочу бути десь в іншому місці,
Нажми на курок,
Тебе я благаю,
Вистріли в мене...убий!
Убий...я здохну навіки!
Я не маю чого тут більше жити,
Я ж тварина, я дика істота,
Я той хто, вбиває охоче.
Убий!
Зрозумій: я здохнути хочу!
Побий мене грім!
Я хочу попасти в якусь катастрофу...
Не будь наївним,
Чуєш: кинь на мене цеглу із даху,
Чи може якусь чудову гранату!
Невже ти не розумієш,
Я не маю більше надії,
Якщо ти не вб'єш,
Ти більше не побачиш цих очей,
І погляду Смерті.
Убий без вагань,
Благаю ввостаннє!
Якщо не уб'єш я стрибну із даху,
І більше ти мене не побачиш!!! |
Для чого зірвав я пелюстку з троянди,
Завдав шаленого болю моєму коханню,
У серці залишився смуток і жаль,
Розбиті надії зірвались у прірву.
Можливо це все лиш розбитий кришталь,
І крихти від нього попали у серце,
Лиш біль залишився, і смуток, і жаль,
Минуле лише залишило печаль...
Розуміння з часом прийде,
І можливо забуду тебе,
Серце стане вільним назавжди,
Пути кохання спадуть наостанок.
Вільним ангелом злечу до небес,
Там залишусь навіки. |
Сльози в очах,
Невидимий страх,
І бажання швидко померти
Моя хвора тінь,
І біль сновидінь,
Невідомо з ким ти і де ти
Бачу цей світ,
І серце болить,
Від величі злого обману
Рана пече,
Кров з неї тече,
Я в полоні густого туману
Крик моїх мрій,
Смерть всіх надій,
Холод у грудях болючий
Розум помер,
Спогади стер,
Залишив шипи колючі
Вірно любив,
Вмер й не ожив,
Втратив життя своє
Сльози в очах,
Невидимий страх,
Мене вже нема, вони ж є..... |
Сьогоднішній ранок був таким як і всі
Теплий світанок в холодній росі.
Нестерпне бажання не бути одним
І бачити когось , заходячи в дім.
Я бачив як сонце сліпило мене
Я думав що біль поступово мине
Але все не так як хотілось би бути
Я в муки кайдани навіки закутий
Як жаль що я жив лише для почуттів
Як жаль що щасливим я бути хотів
Як прикро що я не керую собою
І серце тремтить нерозбірливим боєм.
На вістрі леза, доля людини
Спливають, секунди, хвилини, години
І сльози пливуть вниз, туди, там де кров
Ще одна смерть, час фіналу прийшов… |
Як прикро бути тінню іншої,
Але, нажаль, в наш час чоловіки так роблять.
Не можеш бути більше незалежною,
А вони щей твоє серце на частини дроблять.
І душу твою, як на ниточку
До себе міцно прив"язали і тримають
Ти - лялька. І хоч головної ролі
Та все ж твоїм життям вони керують.
І хоч спектакль не найкращий,
Але ти граєш, бо не можеш відказати.
А він бере і твою ниточку
Дає щей другому у руки потримати.
І так життя твоє проходить,
На сцені ти радієш не щиро, напоказ
А люди у театрі думають:
"Як гарно веселить актриса нас"
Але якби заглянули у душу
Якби побачили всю біль її страждань,
Якби побачили, що серце її душить,
То відпустили б зразу ж, без вагань.
Та ти заховуєш ті сльози якнайдалі
В найпотаємніші куточки свого "Я",
І граєш свою роль на сцені далі,
Бо він не сам, і в тебе є своя сім"я... |
Це життя без тебе - не життя.
Існування чогось неживого.
Аж до смерті тепер буду я
Мріяти про тебе лиш одного.
Я не знаю, що робить з собою -
У душі твій образ лиш живе.
І розлучитись як мені з журбою,
Коли так пристрасно кохаю я тебе?
Та відгоню хмурі ці думки
І забуду дні я одинокі.
Я запам’ятаю назавжди
Твій, коханий, образ кароокий.
Так не покохає вже тебе
Більш нікотра дівчина на світі.
Знай, любов моя ніколи не мине –
Вічним полум’ям в душі буде горіти. |
Коли прийде ніч у моє місто,
І затихне метушня людей,
Залишаюся я наодинці
Й згадую – кохала я тебе.
Я подарувала тобі ніжність,
Море ласк і море поцілунків,
Але ти, неначе янгол грішний,
Не хотів ніяких подарунків.
Ти хотів забрати душу з тіла,
Грався з почуттями і брехав.
І хоч я її сама тобі віддала
Та в моїх очах ти низько впав.
Впала й я, та зразу ж і піднялась,
Бо допомогла дружня рука.
І з тобою я місцями помінялась,
Бо через кохання ти страждав.
Ти тепер жадав мого кохання,
Та не зрозумів ти одного,
Що через обман свій мене втратив.
Серце охололо. Все пройшло.
І тепер, коли сиджу з пером
Й ділюся я з зошитом думками,
Розумію: все було, як сон,
Було несерйозно все між нами.
Інша я тепер і другий ти,
В нас своє життя тече рікою.
Кожен має у свій бік пливти,
А спогади залишаться зі мною.
Лиш зі мною. Ну, а місяць жовтий,
Що освітлює таємність ночі,
Дивлячись в обличчя, зрозуміє –
Чом заплакані у мене очі… |
|
