Не жалкуй за прожитим— За сумним і веселим: Якщо сіяв ти жито, Вклонись нивам зеленим. Чи згадай, як спотужно Ти стояв за верстатом. Ще й тепер сяють стружки Золотисте й патлате. Як колиску з дитятком Колихав ти ночами — Свою вдачу в життя те Марив вкласти з роками. А як першу зарплату Син віддав рідній неньці — Світлом сповнилась хата Й затепліло у серці, Згодом поруч стояли У строю новобранців... Сина — куля здолала. Ти ж з походу — до праці. Ти за себе й за сина Незабутніми днями Сіяв жито дорідне І гордивсь врожаями. Те нестерпне в прожитім, Хто це виніс .— ті знають, Коли першими діти Від батьків помирають. |
Ти плачеш тихо у кутку і просиш Бога, Щоб не верталася сюди моя дорога. І, мокра оченят блакить Надійки –доні… Сьогодні радість і любов тут в забороні. Ще вчора ми були сім’я… Я – оступився. Помстилась ти… Не раз, не два…І я завівся. Гіркої зради чорний крук розправив крила, Замлілі вмерхли почуття. А знов… не сила. Війна безглузда із образ, була невпинна. Слова скінчились – розійшлись… Та в чому ж винна, Донька, що дивиться на нас і тягне руки? Нащо кровиночці малій сирітські муки?! Як, в оченята голубі, тепер дивитись?!?! Не можу! Краще вже мені у них втопитись. |
Чому за склом свої сховала очі невпевненість у них чі може зрада, Бо зазвичай у цій годині ночі Від сонця не потрібні барикади?
Чи сльози в них, солоні ці потоки, Гіркі струмки сплюндрованих ілюзій, Або сердечних ран прозорі соки Від блискавок- ножів нещирих друзів?
Невпевненість розвіє поцілунок, І сліз потік лиш з серця біль змиває ... Та зрад якщо відкрила ти рахунок то серце скло від муки не сховає.
Кохання тільки ревнощі зурочать- Чому ж за склом свої сховала очі? |
Я жити не хочу, Я хочу бути десь в іншому місці, Нажми на курок, Тебе я благаю, Вистріли в мене...убий! Убий...я здохну навіки! Я не маю чого тут більше жити, Я ж тварина, я дика істота, Я той хто, вбиває охоче. Убий! Зрозумій: я здохнути хочу! Побий мене грім! Я хочу попасти в якусь катастрофу... Не будь наївним, Чуєш: кинь на мене цеглу із даху, Чи може якусь чудову гранату! Невже ти не розумієш, Я не маю більше надії, Якщо ти не вб'єш, Ти більше не побачиш цих очей, І погляду Смерті. Убий без вагань, Благаю ввостаннє! Якщо не уб'єш я стрибну із даху, І більше ти мене не побачиш!!! |
Для чого зірвав я пелюстку з троянди, Завдав шаленого болю моєму коханню, У серці залишився смуток і жаль, Розбиті надії зірвались у прірву. Можливо це все лиш розбитий кришталь, І крихти від нього попали у серце, Лиш біль залишився, і смуток, і жаль, Минуле лише залишило печаль... Розуміння з часом прийде, І можливо забуду тебе, Серце стане вільним назавжди, Пути кохання спадуть наостанок. Вільним ангелом злечу до небес, Там залишусь навіки. |
Сльози в очах, Невидимий страх, І бажання швидко померти Моя хвора тінь, І біль сновидінь, Невідомо з ким ти і де ти Бачу цей світ, І серце болить, Від величі злого обману Рана пече, Кров з неї тече, Я в полоні густого туману Крик моїх мрій, Смерть всіх надій, Холод у грудях болючий Розум помер, Спогади стер, Залишив шипи колючі Вірно любив, Вмер й не ожив, Втратив життя своє Сльози в очах, Невидимий страх, Мене вже нема, вони ж є..... |
Сьогоднішній ранок був таким як і всі Теплий світанок в холодній росі. Нестерпне бажання не бути одним І бачити когось , заходячи в дім. Я бачив як сонце сліпило мене Я думав що біль поступово мине Але все не так як хотілось би бути Я в муки кайдани навіки закутий Як жаль що я жив лише для почуттів Як жаль що щасливим я бути хотів Як прикро що я не керую собою І серце тремтить нерозбірливим боєм. На вістрі леза, доля людини Спливають, секунди, хвилини, години І сльози пливуть вниз, туди, там де кров Ще одна смерть, час фіналу прийшов… |
Як прикро бути тінню іншої,
Але, нажаль, в наш час чоловіки так роблять.
Не можеш бути більше незалежною,
А вони щей твоє серце на частини дроблять.
І душу твою, як на ниточку
До себе міцно прив"язали і тримають
Ти - лялька. І хоч головної ролі
Та все ж твоїм життям вони керують.
І хоч спектакль не найкращий,
Але ти граєш, бо не можеш відказати.
А він бере і твою ниточку
Дає щей другому у руки потримати.
І так життя твоє проходить,
На сцені ти радієш не щиро, напоказ
А люди у театрі думають:
"Як гарно веселить актриса нас"
Але якби заглянули у душу
Якби побачили всю біль її страждань,
Якби побачили, що серце її душить,
То відпустили б зразу ж, без вагань.
Та ти заховуєш ті сльози якнайдалі
В найпотаємніші куточки свого "Я",
І граєш свою роль на сцені далі,
Бо він не сам, і в тебе є своя сім"я... |
Це життя без тебе - не життя.
Існування чогось неживого.
Аж до смерті тепер буду я
Мріяти про тебе лиш одного.
Я не знаю, що робить з собою -
У душі твій образ лиш живе.
І розлучитись як мені з журбою,
Коли так пристрасно кохаю я тебе?
Та відгоню хмурі ці думки
І забуду дні я одинокі.
Я запам’ятаю назавжди
Твій, коханий, образ кароокий.
Так не покохає вже тебе
Більш нікотра дівчина на світі.
Знай, любов моя ніколи не мине –
Вічним полум’ям в душі буде горіти. |
Коли прийде ніч у моє місто,
І затихне метушня людей,
Залишаюся я наодинці
Й згадую – кохала я тебе.
Я подарувала тобі ніжність,
Море ласк і море поцілунків,
Але ти, неначе янгол грішний,
Не хотів ніяких подарунків.
Ти хотів забрати душу з тіла,
Грався з почуттями і брехав.
І хоч я її сама тобі віддала
Та в моїх очах ти низько впав.
Впала й я, та зразу ж і піднялась,
Бо допомогла дружня рука.
І з тобою я місцями помінялась,
Бо через кохання ти страждав.
Ти тепер жадав мого кохання,
Та не зрозумів ти одного,
Що через обман свій мене втратив.
Серце охололо. Все пройшло.
І тепер, коли сиджу з пером
Й ділюся я з зошитом думками,
Розумію: все було, як сон,
Було несерйозно все між нами.
Інша я тепер і другий ти,
В нас своє життя тече рікою.
Кожен має у свій бік пливти,
А спогади залишаться зі мною.
Лиш зі мною. Ну, а місяць жовтий,
Що освітлює таємність ночі,
Дивлячись в обличчя, зрозуміє –
Чом заплакані у мене очі… |
|